У короля Карла II не було дітей, тому після його смерті на престол зійшов Яків II . Своє правління він почав з того, що випустив Декларацію про релігійну терпимість по відношенню до католиків. Підозрюючи короля в тому, що він збирається проводити католицьку реставрацію, природні прихильники кроля торі відвернулися від нього. Найбільше обурення викликало дозвіл католикам обіймати офіцерські посади в армії.

Англіканські єпископи висловлювали невдоволення новою політикою короля, а 10 єпископів навіть були укладені в Тауер . Враховуючи вік короля, багато хто чекав його смерті, у разі якої трон зайняла б його дочка-протестантка Марія та її чоловік Вільгельм III Оранський . Але несподівана подія вплинула розвиток подій - у 55-річного короля народився син.

Вільгельм, який до цього уважно стежив за розвитком подій, уже готував вторгнення, для якого використовувалися основні сили голландської армії. Хоча Яків і був попереджений про напад, більш того йому стали відомі імена офіцерів, які його недолюблювали, він не зробив належних заходів. Вже після першої битви лорд Корнбері перейшов на сторону Вільгельма. За ним пішов генерал-лейтенаг Джон Черчилль зі своїми солдатами. Більш того, молодша дочка Якова Ганна поїхала в табір Вільгельма.

Вільгельм ще навіть не увійшов до Лондона, а городяни вже влаштовували погроми католиків. По місту поширилася чутка, що на допомогу Якову йдуть війська ірландської католицької армії. Паніка ледь не призвела до громадянської війни, але Вільгельм зміг заспокоїти людей і домогтися того, щоб він і Марія стали рівноправними монархами Англії і Шотландії. Через п'ять років після їх вступу на престол Марія померла, і Вільгельм почав правити одноосібно.

Славна революція привела до того, що гоніння католиків посилилися, і вони позбулися права голосу і можливості зайняти престол.